Суди розглядали кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 162 Кримінального кодексу України. Відповідно до вироку суду особа, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, завдав численних ударів потерпілому кулаками у голову та в інші частини тіла, від чого потерпілий неодноразово втрачав свідомість. Згідно з висновком судово-медичної експертизи заподіяно тілесних ушкоджень, які за ступенем тяжкості розподіляються на дві групи: ушкодження голови відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; всі інші - до легких тілесних ушкоджень.
Також особа обвинувачувався в тому, що він, переслідуючи прямий умисел, спрямований на порушення недоторканності житла, шляхом пошкодження вхідних дверей умисно незаконно проник у приміщення квартири, де застосував до потерпілих насильство, яке виразилося у заподіянні тілесних ушкоджень.
Суд першої інстанції засудив особу за ч. 1 ст. 125 КК на 100 годин громадських робіт, за ч. 2 ст. 125 КК - на 1 рік обмеження волі та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК звільнив від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК у зв'язку із закінченням строків давності. А на підставі ст. 75 КК звільнив особу від відбування покарання за ч. 2 ст. 125 КК з випробуванням на 1 рік іспитового строку та покладено обов'язки, передбачені п. 2 ч. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 76 КК. Суд першої інстанції виправдав особу за ч. 2 ст. 162 КК.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині виправдання особи за ч. 2 ст. 162 КК та ухвалив новий вирок, яким визнав його винним і засудив за ч. 1 ст. 162 КК на 1 рік обмеження волі, зі звільненням від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
ВС розглядав касаційні скарги потерпілих та прокурора на вироки судів та не знайшов підстав для їх задоволення.
Прокурор, серед іншого, посилався на те, що суд апеляційної інстанції, звільняючи особу від покарання за ч. 1 ст. 162 КК у зв'язку із закінченням строків давності, не врахував даних про ухилення винуватого від слідства
Статтею 49 КК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки давності, і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.
Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.
ВС зауважив, що КК пов'язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.
У постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15 суд роз’яснив, що під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв'язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.
Отже при з'ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку.
ВС звернув увагу на те, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства, відсутні дані, чи викликався особа до слідчого після повідомлення йому про підозру і яким чином було встановлено, що він відсутній за місцем проживання.
А постанова про відновлення досудового розслідування не містить дати її ухвалення, і в ній не зазначено, які ж підстави для зупинення провадження перестали існувати (постанова від 19.06.2018 у справі № 659/234/16-к).
Джерело: Українське право
_03_03.png)
