Суд апеляційної інстанції не вправі дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було безпосередньо досліджено. Такий висновок зробив ВС у постанові №522/18427/14, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
1 лютого 2018 року м.Київ №522/18427/14
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду:
головуючого — МАЗУРА М.В.,
суддів: МАТІЄК Т.В., ЯКОВЛЄВОЇ С.В. —
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора та касаційну скаргу з доповненнями
представника потерпілого Особи 1 — адвоката Особи 2 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15.11.2016 в межах кримінального провадження №12013170110002360 про обвинувачення:
Особи 5, який народився, Інформація 1, в м.Миколаєві, проживає за Адресою 1, раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Приморського районного суду м.Одеси від 10.06.2016 Особу 5 засуджено за ч.4 ст.190 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна. Цим же вироком вирішено питання щодо цивільного позову та процесуальних витрат.
Згідно з установленими судом першої інстанції обставинами Особа 5 в лютому 2010 року (більш точну дату та час досудовим слідством не встановлено), достовірно знаючи, що його знайомий Особа 1 має намір купити нежитлове приміщення для виробництва, діючи навмисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння коштами в особливо великих розмірах, не збираючись виконувати взяті на себе зобов’язання, зловживаючи довірою потерпілого, зобов’язався перед Особою 1 оформити на останнього право власності на належне Особі 5 нежитлове приміщення, розташоване за Адресою 2, яке перебувало у заставі в банку МФ АКБ «Форум», після надання йому потерпілим Особою 1 грошей в сумі 1000000 грн. для подальшого погашення кредиту в зазначеному банку.
З метою реалізації свого злочинного наміру Особа 5, перебуваючи за Адресою 2, уклав з Особою 1 договір безпроцентної цільової позики від 26.02.2010 №26/02, відповідно до п.6 якого позика повертається шляхом передання майнових прав на нежитлову будівлю навчально-дослідного стенду зварювальної техніки за Адресою 2, від позичальника (Особа 5) до позикодавця (Особа 1) впродовж трьох робочих днів з дати повного виконання зобов’язань позичальника перед МФ АКБ «Форум» і зняття обмежень на відчуження цього майна, при умові виконання позикодавцем умов п.1 даного договору в обсязі, визначеному умовами цього договору.
В подальшому Особа 5, реалізуючи свій злочинний
намір, спрямований на заволодіння коштами Особи 1в особливо великих розмірах, зловживаючи довірою потерпілого та не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов’язання за договором, за період з 2.03 до 30.05.2010 отримав від Особи 1 кошти на загальну суму 1000000 грн.
Отримавши від Особи 1 кошти, Особа 5 погасив кредит у банку МФ АКБ «Форум», проте зазначене приміщення за Адресою 2 на Особу 1 не переоформив та заперечує факт отримання коштів від останнього на виконання договору безпроцентної цільової позики від 26.02.2010 №26/02.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15.11.2016 зазначений вирок місцевого суду скасований з підстав відсутності в діях Особи 5 складу кримінального правопорушення, а провадження закрито.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо Особи 5 з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дотримався вимог ч.3 ст.404, ст.405 КПК, а саме — залишив поза увагою клопотання Особи 5 та його захисника про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, які, як вважали Особа 5 та захисник, досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Також у касаційній скарзі зазначається, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам стст.370, 419 КПК, оскільки суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих мотивів, з яких він не взяв до уваги докази, наведені у вироку суду першої інстанції.
У касаційній скарзі з доповненнями представник потерпілого Особи 2, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав іншу оцінку доказам у справі без їх безпосереднього дослідження.
Прокурор, який узяв участь у судовому засіданні, підтримав касаційні скарги прокурора та представника потерпілого і просив їх задовольнити. Потерпілий Особа 1 та представник потерпілого
Особа 2 також підтримали касаційні скарги, просили ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисники Особи 5 Куліш Д.І. і Тітусь А.В. заперечували проти задоволення поданих касаційних скарг, вважаючи ухвалу обґрунтованою і законною, однак не заперечували, що апеляційний суд не досліджував докази безпосередньо.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч.1 ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень є істотне порушення вимог кримінального процесуального
закону.
Згідно з положеннями ч.1 ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Суд першої інстанції, розглянувши матеріали кримінального провадження, визнав Особу 5винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК, та призначив йому покарання у межах санкції даної норми закону.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений Особа 5 та його захисник — адвокат Куліш Д.І. подали апеляційну скаргу, в якій порушували питання про скасування вироку суду першої інстанції з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність і просили закрити кримінальне провадження щодо Особи 5. При цьому на підставі ч.3 ст.404 КПК порушували питання
перед апеляційним судом про повторний допит потерпілого, обвинуваченого, свідків та про дослідження письмових доказів.
Також на вирок суду першої інстанції були подані апеляційні скарги прокурором та представником потерпілого, в яких прокурор та представник потерпілого порушували питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв’язку з м’якістю призначеного Особі 5 покарання і просили апеляційний суд постановити свій вирок.
Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за вказаними апеляційними скаргами, задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого та захисника, скасував вирок суду першої інстанції та закрив провадження у зв’язку з відсутністю в діях Особи 5 складу кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами п.2 ч.1 ст.419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними.
За змістом положень ч.1 ст.23 КПК, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Відповідно до вимог ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За положеннями ст.95 КПК, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано у порядку, передбаченому ст.225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Разом з тим указаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали, якою скасовано вирок та закрито провадження, не виконав.
Так, апеляційний суд дійшов висновку про недотримання судом першої інстанції вимог ст.94 КПК, зокрема вказав, що місцевий суд провів однобічне дослідження і оцінку доказів, без
наведення відповідних мотивів надав перевагу доказам обвинувачення та відкинув докази, що спростовують обвинувачення, не оцінив у сукупності докази, досліджені у судовому засіданні, не співставив установлені фактичні обставини із відповідними ознаками кримінального правопорушення, передбаченого диспозицією ст.190 КК.
Обґрунтовуючи свій висновок щодо відсутності в діях Особи 5 складу кримінального правопорушення, апеляційний суд в ухвалі навів усі докази, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість Особи 5, однак при цьому надав доказам іншу юридичну оцінку без їх безпосереднього дослідження. Зокрема, дав інше тлумачення показанням свідків Особи 6, Особи 7, Особи 8, Особи 9, Особи 10, Особи 11, Особи 12, Особи 13, яких апеляційний суд безпосередньо не заслухав.
Крім того, апеляційний суд дав іншу оцінку і письмовим доказам, а саме: договору безпроцентної цільової позики від 26.02.2010, розпискам Особи 5, акту про пожежу та протоколу огляду місця пожежі — які в ході судового розгляду судом апеляційної інстанції безпосередньо також не досліджувалися.
Таким чином, при розгляді зазначеного кримінального провадження судом апеляційної інстанції порушено принцип безпосередності дослідження доказів, виходячи з якого суд апеляційної інстанції не вправі дати доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було безпосередньо досліджено під час апеляційного розгляду провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пп.10, 13, 15 ст.7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч.2 ст.23 та ст.86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні рішення судом, крім випадків, передбачених КПК, а отже, судове рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим і згідно з ч.1 ст.412 КПК підлягає
скасуванню.
Аналогічний правовий висновок був викладений у постанові Верховного Суду України від 21.01.2016 (№5-249кс15).
З урахуванням викладеного Суд вважає наведені порушення такими, що завадили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому доводи касаційних скарг прокурора та представника потерпілого є обґрунтованими. Тому, керуючись стст.433, 434, 436—438 КПК, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора та касаційну скаргу з доповненнями представника потерпілого задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно усунути наведені недоліки та постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
З цих підстав Суд постановив:
Касаційну скаргу прокурора та касаційну скаргу з доповненнями представника потерпілого Особи 1 — адвоката Особи 2 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від
15.11.2016 щодо Особи 5 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
