Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
На це звернув увагу Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 (справа № 6-1288цс17).
Як нагадав ВСУ, відповідно до ч.1 ст.220 Цивільного кодексу у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Водночас, ч.2 цієї ж статті застерігає для суду можливість визнати такий договір дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення,. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Пленум ВСУ в п.13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 № 9 роз’яснив, що при цьому судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Адже момент їх вчинення відповідно до стст. 210, 640 ЦК пов’язується з їх державною реєстрацією. Тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Статтею 657 ЦК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Оскільки договір купівлі-продажу частки квартири укладено вже після скасування на законодавчому рівні обов’язкової державної реєстрації таких правочинів, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що норма ч. 2 ст.220 ЦК не застосовується до спірних правовідносин.
Водночас, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину у зв’язку із проходженням реабілітації у відповідних закладах та відсутність у нього коштів на це. Адже обґрунтування такого висновку а також того, з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин посвідчити договір, є обов’язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст.220 ЦК.
Джерело: ЗМІ
_03_03.png)
