Фабула судового акту (веб-ресурс "Протокол"): Між сторонами було укладено договір дарування квартири. Суди розглядали у справі два зустрічних позови: про виселення особи-інваліда похилого віку на підставі того, що вона більше не є власником квартири та про визнання договору дарування недійсним. Підставами для визнання договору дарування недійсним сторона визначала як помилку особи – інваліда при підписанні: з її боку було погодження лише на договір довічного утримання без виселення, а не на договір дарування із виселенням.
ВСУ дуже гуманно підійшов до вирішення справи і надавав у своїй постанові визначення що саме стало помилкою достатньою для визнання договору дарування недійсним, і чому слід погодитись, що підписуючи договір особа-інвалід думала, що підписує договір довічного утримання. ВСУ зазначив, що нотаріальне посвідчення, прочитання та роз’яснення нотаріусом тексту договору дарування сторонам є недостатнім для правильного сприйняття особою – інвалідом фактичних обставин правочину на момент його підписання. Необхідно враховувати вік цієї особи, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Все це вплинуло на волевиявлення особи-інваліда, тому допущена ним помилка при підписанні договору дарування має істотне значення, що створює підстави для визнання його недійсним.
Окрім цього за своєю правовою природою договір дарування не повинен містити обов’язків для обдарованого і будь-який правочин, який встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є договором дарування.
У підсумку ВСУ підтвердив визнання договору дарування недійсним: особа-інвалід знову стала власником квартири, а «обдарована» особа, яка намагалась виселити інваліда, тепер взагалі втратила будь-яке право на квартиру.
Правовий висновок ВСУ у справі № 6-372цс16: Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229–233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
Хронологія рішень по цій справі:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/38217016 - рішення суду першої інстанції
http://reyestr.court.gov.ua/Review/41415851 - рішення апеляційного суду
http://reyestr.court.gov.ua/Review/43721376 - ухвала ВССУ
_03_03.png)
