Рішення про наявність чи відсутність підстав для задоволення регресної вимоги повинно ґрунтуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, тому такі спори повинні вирішуватися в загальному порядку відшкодування збитків
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 23 березня 2016 розглянув справу № 6-2598цс15 про відшкодування в порядку регресу шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Перехід права вимоги за статтями 993ЦК і 27 Закону «Про страхування» слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яке регулюється положеннями статті тисячі сто дев'яносто-один ЦК, статті 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» .
Так, згідно з частиною першою статті тисячу сто дев'яносто один ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом. Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування при наступних умовах :
1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання ним зобов'язання перед потерпілим.
2. Регрес застосовується після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема виплати страхового відшкодування (частина шоста статті 261 ЦК).
Разом з тим статтею 993 ЦК передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки. При цьому заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (частина перша статті 262 ЦК).
Отже, страхувальник, який одержав майнову шкоду в деліктному правовідносинах, придбав право вимоги виплаченого страхового відшкодування до заподіювача і термін такого вимоги починає перебіг з моменту заподіяння шкоди.
У переглядається справі спір виник між страховою компанією і водієм забезпеченого транспортного засобу, що спричинило ДТП, щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень статті 1191 ЦК, статті 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ».
Оскільки днем виконання основного зобов'язання є день виплати страховиком страхового відшкодування на користь потерпілого (у справі - 1 листопада 2011 року), а в суд позивач звернувся 28 березня 2014 року, то висновок судів про сплив позовної давності є помилковим.
У переглядається справі суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей ст. 261, 262, 1191, 993 ЦК, статті 27 Закону «Про страхування», статті 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо визначення характеру спірних правовідносин.
Крім того, при розгляді справи суд вчинив усупереч позиції ВСУ щодо наслідків неповідомлення страховика про ДТП, викладеної в справі № 6-284цс15 . Помилковими є висновки суду: 1) про відсутність у відповідача обов'язку повідомити страхову компанію про настання страхового випадку (оскільки закон прямо передбачає можливість звернення страховика з регресним позовом до страхувальника або водія застрахованого транспортного засобу в разі відсутності повідомлення учасниками ДТП (яким також є відповідач) про настанні страхового випадку в передбачений законом термін); 2) про те, що факт виплати страхового відшкодування підтверджує своєчасність повідомлення страховика про настання страхового випадку (встановлено обов'язок невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яке може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП) .
Також роз'яснено, що рішення про наявність чи відсутність підстав для задоволення регресної вимоги повинно ґрунтуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, тому такі спори повинні вирішуватися в загальному порядку відшкодування збитків.
Усупереч наведеним нормам права і правовим позиціям ВСУ по переглядається справі суд не дослідив докази, від яких залежить правильне вирішення суперечки, і не надав їм належної правової оцінки, а саме: не з'ясував, чи може бути підставою для задоволення регресної вимоги страхової компанії сам по собі факт відсутності повідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку.
Джерело: ЮрЛіга
_03_03.png)
