Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
19 жовтня 2015 року м. Київ №5-163кс15
Верховний Суд України в складі:
головуючого — судді-доповідача Глоса Л.Ф.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Гошовської Т.В., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Самсіна І.Л., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,
розглянувши на спільному засіданні судових палат кримінальну справу щодо Особи 1 за заявою захисника засудженого — адвокатаОсоби 4 про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом,
УСТАНОВИВ:
вироком Дзержинського районного суду
м. Харкова від 30.01.2012 Особу 1, Інформація 1, уродженця м. Харкова, громадянина України, раніше не судимого, засуджено за ч.2 ст.15 і ч.4 ст.190 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Строк відбуття покарання встановлено обчислювати з 4.04.2011, зараховано у строк відбуття покарання, час перебування у СІЗО №27 м. Харкова в період з 27.04.2010 до 25.06.2010.
За вироком суду Особу 1 визнано винним у вчиненні за попередньою змовою з Особою 2за обставин, викладених у вироку, замаху на заволодіння чужим майном, а саме: квартирою, що належала на праві власності Особі 3, та, вийшовши за межі домовленостей з Особою 2, у вчиненні замаху на заволодіння квартирою, що належала на праві власності Особі 2.
Цим же вироком засуджено Особу 2.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 9.04.2013 вирок місцевого суду залишено без зміни.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6.02.2014 вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.01.2012 та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 9.04.2013 щодо Особи 1залишені без змін.
Під час досудового розслідування цієї справи Особа 1 перебував під вартою з 27.04.2010 до 25.06.2010. Надалі такий запобіжний захід було замінено на підписку про невиїзд.
Справа надійшла до Дзержинського районного суду м. Харкова 11.02.2011.
4.04.2011 районний суд, провівши попереднє слухання справи, змінив запобіжний захід Особі 1 на утримання під вартою. Це рішення суд мотивував тим, що Особа 1обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вини не визнає, може впливати на потерпілих та свідків, приховати чи знищити докази злочину. Також суд зазначив, що фактичне місце проживання Особи 1 не збігається з адресою його реєстрації, що він має середній вік, не є особою з обмеженими можливостями, не страждає на хронічні захворювання, має родину та неповнолітнього сина, працював генеральним директором компанії.
Упродовж судового розгляду справи суд постановами від 5 липня, 19 серпня, 23.11.2011 та 17.01.2012 відмовляв у задоволенні клопотання про заміну цього запобіжного заходу. Мотивуючи ці рішення, суд посилався на обставини, які стали підставою для зміни запобіжного заходу на утримання під вартою, а також на те, що суд не має підстав вважати, що Особа 1 не продовжить злочинної діяльності та не уникне суду, а захистом не доведено наміру внести заставу та не надано документів на підтвердження наявності у Особи 1 хронічних захворювань, а також на ту обставину, що провадиться досудове розслідування й іншої справи щодо Особи 1
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі « Особа 1 проти України», яке набуло статусу остаточного 12.02.2015, констатовано порушення пп.1 і 3 ст.5 та п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У мотивувальній частині рішення Суд зауважив, що досудове тримання Особи 1 під вартою тривало близько 10 місяців. Судові постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були сформульовані дуже загально та містили повторювані шаблонні фрази, які не свідчили
про те, що суди здійснили належну оцінку фактів стосовно необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин кримінальної справи. Суд зазначив, що з плином часу продовження тримання Особи 1під вартою вимагало більш докладного обгрунтування, але суди не наводили жодних додаткових підстав з цього приводу та, залишаючи без зміни обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, посилалися на невизнання ним своєї вини і не наводили жодних додаткових підстав, що суперечить важливому елементу концепції справедливого суду, а саме: праву не свідчити проти себе та презумпції невинуватості. Суд дійшов висновку, що досудове тримання під вартою Особи 1 не грунтувалося на належних і достатніх підставах та що суди не аргументували необхідність тримання його під вартою упродовж всього строку, що є порушенням пп.1 і 3 ст.5 конвенції.
Щодо порушення п.4 ст.5 конвенції Суд, посилаючись на рішення у справах «Молородич проти України (Molodorych v. Ukraine), заява №2161/02 від 28.10.2010; «Плєшков проти України» (Pleshkov v. Ukraine), заява №37789/05 від 10.02.2011; «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), «Цигоній проти України» (Tsygoniy v. Ukraine, заява №19213/04 від 24.11.2011 і «Таран проти України» (Taran v. Ukraine), заява №31898/06, від 17.10.2013, указав, що в цих рішеннях вже було встановлено, що українське законодавство на час подій не передбачало процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після завершення досудового слідства, яка б відповідала вимогам п.4 ст.5 конвенції. Вважає висновки, висловлені Судом у зазначених справах, доречними й у справі Особи 1.
У заяві про перегляд справи Верховним Судом Особа 4, посилаючись на рішення Суду,
просить скасувати вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.01.2012, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9.04.2013 та ухвалу ВСС від 6.02.2014, а справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
У заяві про зміну та доповнення до раніше поданої ним заяви про перегляд судових рішень ВС просить провадження у кримінальній справі щодо Особи 1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК (відсутність події кримінального правопорушення).
Своє прохання мотивує тим, що Суд у справі «Особа 1 проти України» визнав порушення пп.1 і 3 ст.5 та п.4 ст.5 конвенції, а тримання Особи 1під вартою — таким, що не грунтувалося на належних і достатніх підставах.
На його думку, саме визнання ЄСПЛ того факту, що судами необгрунтовано було обрано та подовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Особи 1, свідчить про те, що суддя був упередженим та необ’єктивним, а тому не мав права розглядати кримінальну справу щодо Особи 1.
У заяві захисник твердить також про порушення судом кримінального процесуального законодавства. Зокрема, принципу рівності і змагальності сторін, презумпції невинуватості особи, не роз’яснено Особі 1 суті обвинувачення після оголошення обвинувального висновку, порушено право Особи 1 на захист у зв’язку з ігноруванням його клопотань та клопотань його дружини про допуск її до участі у справі як захисника і надання їм побачення.
Стверджує про відсутність в діях Особи 1 ознак складу злочину та відсутність події інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.15 і ч.4 ст.190 КК.
Також вказує, що Апеляційний суд Харківської
області, переглядаючи кримінальну справу щодо Особи 1, допущені судом першої інстанції істотні порушення норм матеріального і процесуального права не усунув, доводи Особи 1 та його захисників належним чином не перевірив та у встановленому законом порядку не спростував, фактично обмежившись формальним твердженням про їх необгрунтованість. ВСС також формально переглянув кримінальну справу.
Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення захисника Особу 4, думку прокурора, дослідив матеріали, додані до заяви, заяву Особи 1, у якій засуджений підтримав заяву захисника та просив її задовольнити, обговорив доводи заяви й дійшов висновку про таке.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.445 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті ВС з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розд. І конвенції (ст.1 конвенції).
Згідно з положеннями ст.5 конвенції нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обгрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обгрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
У ст.18 конвенції зазначено, що обмеження, дозволені згідно з цією конвенцією щодо прав і свобод, не застосовуються для інших цілей, ніж ті, для яких вони встановлені.
За змістом ст.46 конвенції, держава Україна зобов’язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
Відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Суду проти України, регулює закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV.
На підставі гл.3 цього закону констатоване Судом порушення конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. Відповідно до ст.10 зазначеного закону додатковими заходами індивідуального характеру є:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції;
б) інші заходи, передбачені у рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом:
а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;
б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Захисник Особа 4 просить переглянути справу щодо Особи 1 саме з підстав встановлення ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи щодо Особи 1 судом. Виходячи із встановлених порушень, заявник вважає, що справу щодо Особи 1розглянуто не безстороннім судом.
Визнаючи порушення пп.1 і 3 ст.5 конвенції,
Суд, зокрема, зазначив, що обгрунтування необхідності тримання заявника під вартою тим, що останній не визнавав своєї вини, суперечить концепції справедливого суду.
Отже, визнання Судом порушення пп.1 і 3 ст.5, п.4 ст.5 конвенції свідчить про те, що сумніви заявника щодо упередженості Дзержинського районного суду м. Харкова можна вважати об’єктивно виправданими. Тому є достатні підстави вважати, що суд, який постановив вирок у справі, не був безстороннім за об’єктивним критерієм.
За таких обставин ВС уважає, що постановлені у кримінальній справі щодо Особи 1 рішення про взяття його під варту перебувають в органічному зв’язку з остаточним рішенням — обвинувальним вироком. Тому зазначені Судом порушення, допущені Дзержинським районним судом м. Харкова під час вирішення питання взяття під варту, могли істотно вплинути на остаточне рішення.
Відповідно до положень ч.3 ст.455 КПК за наявності підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК, Верховний Суд має право, у тому числі скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Враховуючи зміст рішення ЄСПЛ від 12.02.2015 у справі «Особа 1 проти України», констатовані ним порушення конвенції, які були допущені судом першої інстанції, ВС дійшов висновку, що обов’язок держави щодо застосування додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану Особи 1 можливе шляхом скасування як рішення касаційної інстанції, так і вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підстав для закриття провадження у справі щодо Особи 1, як про це зазначає у доповненні до заяви захисник Особа 4, суд не вбачає.
Керуючись стст.445, 453, 454 і 455 Кримінального процесуального кодексу, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
заяву захисника Особи 4, подану від імені та в інтересах засудженого Особи 1, задовольнити частково.
Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.01.2012, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9.04.2013 та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСС від 6.02.2014 щодо Особи 1скасувати, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
_03_03.png)
