Однією з проблем незалежності судової системи в Україні є наявність «політичного впливу» на неї, що особливо чітко проявляється під час процедури обрання суддів безстроково. Якою ж може бути роль парламенту в цьому процесі з огляду на базові положення Конституції та норми чинного законодавства? Це є правом Верховної Ради чи її обов’язком?
На принципах незалежності
Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 40/32 від 29.11.85 та 40/146 від 13.12.85, передбачено, що судді, яких
призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов’язкового виходу на пенсію чи завершення строку повноважень там, де це встановлено (п.12). Рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 (CM/REC (2010)12) визначено забезпечення терміну перебування на посаді та незмінюваності, які є ключовими елементами принципу незалежності суддів; відповідно, судді повинні мати гарантований термін перебування на посаді до часу обов’язкового виходу у відставку, де такий існує (п.49).
Також Європейською хартією про закон «Про статус суддів» 1998 року передбачено, що рішення про призначення на посаду судді та направлення в той чи інший суд приймається органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого не менш ніж половина членів — судді, обрані такими ж суддями в порядку, що гарантує найширше представництво суддів, або за його пропозицією чи рекомендацією, або за його згодою, або на підставі його висновку (пп.1.3, 3.1).
Попри вказані європейські гарантії, небайдужість парламентарів до питання функціонування судової системи і навіть їх зацікавленість мати вплив на долю суддів свідчить те, що у 2011 році 50 народних депутатів звернулись до Конституційного Суду з клопотанням визнати неконституційними положення ч.2 ст.79, ч.2 ст.111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI. Цими положеннями встановлювалося, що питання про обрання безстроково та про звільнення з посади судді розглядаються на пленарному засіданні парламенту без висновку комітетів ВР та будь-яких перевірок. Утім, у відкритті конституційного провадження їм було відмовлено (ухвала від 12.10.2011).
До питання про обрання суддів безстроково КС звертався у справі, порушеній за поданням 54 нардепів, які ставили під сумнів конституційність окремих положень законів «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду юстиції» (справа про повноваження державних органів у сфері судоустрою). Автори подання вважали, що ч.6 ст.79 закону №2453-VI позбавляє законодавчий орган можливості самостійно вирішувати питання, віднесені Конституцією до його повноважень. Адже ВР
зобов’язана ухвалити лише таке рішення, яке відповідає рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів та поданню Вищої ради юстиції.
Проте КС не виявив невідповідності положень закону №2453-VI Конституції, про що й зазначив у своєму рішенні від 21.06.2011 №7-рп/2011. По суті, закон лише підкреслював «церемоніальний характер» участі парламенту в обранні суддів безстроково. Тож спроба визнати неконституційними такі положення свідчила про чергове бажання нардепів мати вплив на вирішення цього питання. І воно, до речі, знайшло втілення у подальших «нечітко сформульованих» законодавчих змінах, які й дають підстави для зловживання.
Повноваження ВР крізь поділ влади
Говорячи про обрання суддів як обов’язок парламенту, проаналізуємо ст.85 Конституції в її системному зв’язку з іншими конституційними положеннями та законодавчими актами.
На сьогодні ст.85 Основного Закону оперує поняттям «повноваження Верховної Ради», п.27 якої до них відносить і обрання суддів безстроково. В юридичній енциклопедії поняття «повноваження» трактується як сукупність прав
і обов’язків державних органів і громадських організацій, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій. Тобто не виникає сумніву, що парламент як учасник правовідносин поряд із наданими йому правами має й обов’язки. Хоча ні Конституція, ні закон «Про Регламент Верховної Ради України» такого розмежування повноважень не містять.
Реалізація принципу поділу влади зумовлює необхідність закріплення на законодавчому рівні механізмів стримувань і противаг, забезпечення взаємодії та єдності державної влади в Україні при дотриманні засад, визначених ч.2 ст.19 Конституції.
Законом №2453-VI врегульовано порядок обрання судді на посаду безстроково (гл.3). Основна роль у вирішенні цього питання відведена ВККС. Вона досліджує питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідних рекомендацій, вивчає показники роботи судді, існування змінених та скасованих рішень і причини цього, розглядає скарги тощо й на підставі цього приймає рішення. Подання ВККС та прийняте нею рішення вносяться до Верховної Ради не пізніш як за місяць до закінчення строку повноважень судді (ст.80 закону).
Статтею 214 Регламенту ВР передбачено, що подання про обрання суддів безстроково вноситься до парламенту головою ВККС. Разом з ним подаються документи, визначені ст.77 закону №2453-VI.
Комітет, до відання якого належать питання судоустрою та статусу суддів, уносить на розгляд ВР питання про обрання кандидата на посаду судді безстроково в 30-денний строк з дня надходження відповідного подання. Задля уникнення зловживань з боку профільного комітету та усунення затримок законодавець закріпив положення про те, що в разі, якщо парламентський підрозділ не вніс у визначений строк на розгляд ВР питання про обрання кандидата на посаду судді безстроково, це має зробити Голова ВР від свого імені.
Обговорення такого питання на пленарному засіданні починається з оголошення головуючим подання ВККС. При цьому кожен народний депутат має право ставити запитання, висловлювати свою думку щодо певного кандидата.
Натомість ні положення Конституції, ні норми чинного законодавства не дають права парламенту розглядати скарги, які надійшли щодо судді, або досліджувати показники його роботи тощо. Адже це є компетенцією Вищої кваліфкомісії суддів.
Отже, з урахуванням принципу поділу влади роль парламенту полягає в «церемоніальних функціях» стосовно обрання судді безстроково. При цьому така «функція» є конституційним обов’язком законодавчого органу як елемент його повноважень. Водночас зволікання з його виконанням свідчить про наявність впливу на судову систему, ставлення її у залежність від політичної волі парламентарів.
Яскравим проявом цього є ситуація, що склалася сьогодні. Адже протягом тривалого часу проекти постанов про обрання суддів безстроково не вносяться до порядку денного, що негативно впливає на функціонування судової системи в цілому (див. також «ЗіБ» №48. — Прим. ред.).
Як позбутися «політичних міркувань»
До речі, визначенням «церемоніальної» або «формальної» ролі політичних органів у питанні
судоустрою керується й Венеціанська комісія. У своїх попередніх висновках вона неодноразово зазначала, крім іншого, що парламент не є належним органом для обрання суддів. «У разі якщо політичний орган компетентний обирати суддів, існує небезпека того, що політичні міркування переважать над об’єктивними чеснотами кандидата. Крім того, закон, здається, не передбачає жодних заходів для того, щоб зменшити небезпеку політизації процедури у Верховній Раді», — констатують експерти ВК.
Попри те що рекомендація надається судовим органом, тобто ВККС, у висновках ВК відзначається, що парламент як політичний орган, «безсумнівно, набагато більш занурений у політичні ігри, й призначення суддів може призвести до політичних торгів у парламенті, в якому кожен член з того чи іншого району захоче мати свого власного суддю». Аби уникнути участі парламенту в процесі призначення суддів, експерти радять унести зміни до ст.128 Конституції.
Тож і європейські, і вітчизняні фахівці переконані, що роль Верховної Ради має бути нівельована шляхом унесення зміни до
Конституції. Проте сумнівними є твердження, що за відсутності цих змін нібито неможливо підготувати новий закон, який повністю відповідатиме європейським стандартам. Адже і за чинних норм Конституції участь парламенту в процесі обрання суддів безстроково має бути в основному церемоніальною, а прийняття остаточного рішення слід покласти на незалежний орган, значну частину або більшість якого становитимуть судді, обрані колегами (ВККС чи ВРЮ в іншому складі).
_03_03.png)
