Для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити ряд фактів, що стосуються опіки.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у громадянки справах 21 жовтня 2015 розглянув справу № 6-1598цс15 за позовом громадянки Румунії про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Грецької Республіки.
При розгляді Суд сформулював таку правову позицію. Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 була ратифікована Україні 11 січня 2006 року.
Згідно частини першої статті 3 Конвенції переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; в момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
За змістом частини другої статті 3 Конвенції права опіки, про які йдеться у частині першій цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акту, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки за законодавством цієї держави.
Відповідно до статті 12 Конвенції якщо дитина переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Судовий і адміністративний орган навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Про наявність того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть свідчити наступні факти: відвідує дошкільний навчальний заклад - сад, відвідує різні гуртки, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має стабільні сімейні зв'язки, зміна мови спілкування й інші факти, що свідчать про те, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.
Зазначені факти необхідно оцінювати в сукупності з дотриманням інтересів дитини як в даний час, так і в майбутньому, балансу інтересів і прав батьків, думки дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня зрілості, тощо.
Таким чином, виходячи зі змісту Конвенції випливає, що для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній Державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування відповідно до законодавства тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
Крім того, частиною другою статті 12, частинами першою, другою статті 13 та статтею 20 Конвенції визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд вправі відмовити в поверненні дитини за місцем її постійного проживання.
Обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправний вивіз або утримання дитини.
Так, стаття 13 Конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, заперечує проти його повернення, доведуть, що:
а) особа, установа або інший орган, які опікаються дитиною, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;
b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психологічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Джерело: Юрліга
_03_03.png)
