Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 7 жовтня 2015 було розглянуто справу №6-1367цс15 про визнання наказу про звільнення незаконним і поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Позивач був звільнений з посади завідувача хірургічного відділення госпіталю по пункту 7 ст. 36КЗпП на підставі вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 травня 2014 року. Вироком районного суду від 11 грудня 2013 позивач був визнаний винним у скоєнні злочину і засуджений за частиною 1 ст. 140 Кримінального кодексу до одного року позбавлення волі. Вироком Апеляційного суду цей вирок був змінений в частині призначення покарання і на підставі частини 2 ст. 55 КК було призначено додаткове покарання у вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з наданням медичних послуг терміном на два роки; в іншому вирок суду першої інстанції залишено без змін.
У цивільному позові позивач посилався на те, що інших мотивів його звільнення наказ не містить, а наведені мотиви, фактичні та правові підстави його звільнення не відповідають вимогам законодавства.
Визначенням районного суду від 2 березня 2015 року, залишеним в силі апеляційним судом, провадження у справі за вказаним позовом було призупинено на підставі пункту 4 частини першої ст. 201 ЦПК. ВССУ відмовив у відкритті провадження.
У заяві про перегляд позивач просив скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 2 частини першої ст. 355 ЦПК, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої ст. 157, частини першої ст. 179, пункту 4 частини першої ст. 201 пункту 3 частини першої ст. 203, ст. 210 ЦПК та пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
ВСУ задовольнив заяву виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду повинна визначатися з урахуванням обставин справи і наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення у справі «Фрідлендер проти Франції»). Особлива сумлінність є необхідною при розгляді трудових спорів (рішення у справі «Руотоло проти Італії»).
Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 201 ЦПК у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов'язаний зупинити провадження у цій справі. Призупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду по визначеним у законі об'єктивних підставах, що перешкоджає подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Відповідно до частини першої ст. 157 ЦПК суд розглядає справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.
У переглядається справі суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання про правомірність звільнення позивача.
Однак вирішуючи питання про зупинення провадження у переглядається справі, суд в порушення вимог пункту 4 частини першої ст. 201 ЦПК не вказав конкретне інша справа і обставина, до рішення якого зупиняється провадження у справі, в чому саме полягає взаємозв'язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи, і припинив провадження у справі всупереч принципом ефективності судового процесу, поданого на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували і не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від слідства розгляду іншої справи залежить ухвалення рішення у вказаному цивільній справі, оскільки видача наказів і визначення підстав, мотивів, обґрунтувань і виду дисциплінарного стягнення належить до виключної компетенції власника або уповноваженого ним органу, і відповідно у справі про поновлення на роботі має перевірятися законність обґрунтування відповідного наказу про звільнення особи з роботи. Крім того, суди залишили без уваги і та обставина, що справа, яку відповідно до вимог частини першої ст. 157 ЦПК має бути розглянуто судом протягом місяця, знаходиться в провадженні суду більше року, розгляд його по суті не починався.
Джерело: Юрліга
_03_03.png)
