З історії спорудження меморіалу

Одного разу в розмов1 з Юрієм Безухом, місцевим краєзнавцем, ми торкнулися теми спорудження меморіалу «Скорботна Мати». Мій співрозмовник запропонував мені написати про те, як все це відбувалося. Адже в лютому 1981 року я був обраний головою виконкому Нижньосірогозької селищної ради і приймав безпосередню участь в організації його будівництва та відкриття.

Минуло декілька місяців після тієї розмови, аж поки напередодні Дня Перемоги я нарешті зважився викласти на па­пері події тридцятирічної давності.

Не знаю достеменно, кому належить ідея зведення меморіалу (вважаю, що автор заслуговує уваги), але одним з реалізаторів втілення задуму в життя був Микола Гаврилович Приходько - голова виконкому Нижньосірогозької районної ради.

Пам’ятаю, що поряд зі скульптурою солдата, що схилив голову над могилами побратимів, стояв кам'яний знак із написом: «На цьому місці буде споруджено пам'ятник героям, які загинули, захищаючи Батьківщину». Знак було встановлено приблизно в 1967 - 1968 роках.

Тож Приходько мене викликав і дав зрозуміти, що основним моїм завданням відтепер (поряд з іншими) є спорудження меморіалу. Та, на превеликий жаль, виконавець будівельних робіт Кезля М.Т. десь зник і розшукувати його було марно. Гаяти ж час було неможливо: наближалися поважні дати - 40-річчя визволення Сірогозщини та 40-річчя Перемоги над фашистсь­кими загарбниками.

Зважаючи, що на посаду селищного очільника я прийшов з районного відділу народної освіти (а тоді саме реалізувувалася ініціатива «Кожному селу - зразкову школу»), звернувся до керівника бригади, яка виконувала художнє оформлення шкіл, Валерія, і з яким я був знайомий. Прізвища його не пам'ятаю, можливо, Фрольонок, раз воно з'вилося в деяких публікаціях про будівництво пам'ятника, але до проекту воно не має ніякого відношення.

Валерій був з Донецька. Мабуть, там він набирав і бригаду. Хоч як би там було, а він дав згоду продовжувати будівництво. І роботи розпочалися... Тобто продовжилися...

Кілька слів про автора проекту. Це -херсонський художник-архітектор Шевчук Микола Іванович - освічений, інтелі­гентний чолов'яга. Саме він виготовив скульптуру і здійснював постійний нагляд за будівництвом. Будь-які зміни до проекту, які пропонувалися під час роботи, погоджували з ним. Зауважу, що давав згоду архітектор не завжди, а от працювалося з ним дуже легко.

Фігуру Матері, виготовлену із залізобетону, привезли частинами і монтували на постаменті. Потім вона була обко­вана мідним листом і протравлена спеціальним кислотним розчином, щоб надати характерного бронзового кольору. З часом у недоступних для обробки кислотою місцях з'явилися малахітові (зелено-блакитні) плями - утворився гідроокис міді.

Зробили й деякі зміни за згодою архітектора. Так, на третій зверху плиті одинадцятиметрової стели мало бути зображення ордена Перемоги. Його не встигали зробити з різних причин. Довелося відмовитися від цієї ідеї, і автор погодився на напис 1941-1945. А на передній стінці пам'ятника, що за Вічним Вогнем, на мою пропозицію розмістили уривок з поеми Роберта Рождественського «Реквієм»: «Люди! Покуда сердца стучат-ся, - помните! Какой ценой завоевано счастье, - пожалуйста, помните».

Було ще кілька дрібних змін.

Також прийняли рішення, що на плитах будуть прізвища воїнів, які загинули, визволяючи Нижні Сірогози, померли від ран і хвороб у селищному госпіталі, односельців, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни, 10-ти чоловік, розстріляних фашистами біля Кіровської школи, та воїна-інтернаціоналіста Парійчука (загинув у 1968 році в Чехословаччині).

Якщо йти від ресторану до меморіалу, то на плитах ліворуч - прізвища односельців, а праворуч - бійців, про яких сказано вище. Поряд з ними, з самого краю праворуч - прізвище нижньосірогозця І.Д. Височина. Це тому, що саме під цією плитою знаходяться його останки.

При виконкомі селищної ради для уточнення списків загиблих односельців була створена комісія в складі ветеранів Великої Вітчизняної війни: Нестерова Якова Михайловича, Мітічкіна Пилипа Матвійовича, Воловича Тимофія Пимоновича, Воронцова Іллі Кириловича, Скрипника (не пам'ятаю ім'я та по батькові) - післявоєнного голову сільради. Достовірну і важливу інформацію надав І.К. Воронцов, який після визволення Нижніх Сірогоз, працював начальником військо­вого відділу РК КПУ.

Зауважу, що ці списки уточнювались декілька разів, бо не всі документи збереглися в райвійськоматі. Приходили рідні й близькі з похоронками, де було вказано відомості про загибель і місце поховання членів їх сімей. Інформація потребувала уточнення, лише потім затверджувалася рішенням селищної ради.

Фінансування спорудження меморіалу здійснював колгосп імені Кірова. Ось що про це написано в районці від 29 травня 1982 року (після відкриття пам'ятника): «...колгоспом витрачено на прокладання доріг з твердим покриттям 400 тис. крб (на той час 1 км дороги коштував близько 50 тис. крб), на спорудження пам'ятника - 220 тис. крб». Ще 100 тисяч карбованців було виділено селищною радою.

Визначенням обсягів робіт і їх розподілом займалася селищна рада. Та потрібно віддати належне тодішнім головам колгоспу ім. Кірова - Задернівському Володимиру Анатолійовичу та «Авангард» - Попову Олександру Антоновичу, які до будь-якого прохання місцевого самоврядного органу ставилися з розумінням і надавали дієву допомогу.

Паралельно із спорудженням пам'ятника велася досить велика робота по благоустрою райцентру. На той час де­путатом обласної ради від нашого району був керуючий трестом «Херсонводбуд» Іван Григорович Юрченко. За його активного сприяння проклали дороги з асфальтним покриттям по вулиці Свердлова - від інкубаторної станції до харчосмакової фабрики, Височина - від центру зайнятості до центральної площі, Леніна. Реконструювали і заасфальтували власне саму площу.

Хочу наголосити, що асфальт був якісний, його возили з Брильовки спеціальними «КАМАЗами» з підігрівом кузова, а клали в три шари згідно з технологією.

Міцне покриття. Стоїть донині.

Установи і організації райцентру також готувалися до відкриття меморіалу.

Були задіяні всі - від першого секретаря райкому партії й голови райвиконкому до рядових сірогозців. Наприклад, працівники культури написали прекрасний сценарій святкового заходу, учнівські пошукові загони під керівництвом учителів та за сприяння райвійськкомату проводили активний розшук родичів загиблих. Бригада комунгоспу укладала тротуарну плитку по вулиці Свердлова, впорядковувала пам'ятник. Великий обсяг робіт виконали працівники закладів торгівлі та селищної ради. Останні в період підготовки були задіяні на всі 200%.

Досить серйозно до робіт з благоустрою райцентру поставилася бригада Херсонського зеленгоспу, яка озелененяла Нижні Сірогози (ці роботи проводилися постійно). Зокрема, на клумбах біля меморіалу висадили 1000 кущів троянд.

Чому саме тисячу запитаєте ви? Тому, що на той час були відомі 646 прізвищ загиблих сірогозців, та 355 - воїнів-визволителів. Усього 1001. Звичайно, пізніше ці цифри змінилися, бо було встановлено нові імена. Чимало троянд висадили біля установ райцентру, а значну їх частину роздали населенню, аби попередити розкрадання (і це вдалося). Висаджували й дерева.

Напередодні Дня Перемоги квітники біля меморіалу заясніли червоними шатами - це розквітли ранні сорти тюльпанів, а потім усе літо до глибокої осені - цвіла червона сальвія, розсаду якої висаджували і дбайливо доглядали працівники зеленгоспу. А ще по периметру клумб завширшки 1 метр висіяли райграс (газонну траву), що потребувала ретельного догляду, а саме регулярного підстригання.

Навпроти меморіалу було встановлено 4 прожектори з кольоровим склом. У нічний час два з них освітлювали фігуру Матері, а два - були спрямовані на стелу.

Тож до 9 Травня всі роботи з благоустрою було завершено, але клопотів не поменшало, бо ж чекали на численну кількість гостей. Слід було подбати про розміщення прибулих, їх харчування, культурну програму, квитки або транспорт на зворотній шлях. Словом, приділити всім належну увагу і нікого не залишити поза увагою.

І ось настав день 9 Травня 1982 року - день відкриття меморіалу.

Вперше після війни приїхали на врочистості до Нижніх Сірогоз сини Михайла Купрія. Напередодні ж цієї події рішенням селищної ради одній з нових вулиць райцентру було присвоєно його ім'я.

Прибув і голова ветеранської організації 19-го танкового корпусу, який брав участь у визволененні Нижніх Сірогоз, поет Набока. На жаль, пам'ять не зберегла його ім'я та по батькові.

На урочистості з нагоди відкриття меморіалу приїхали родичі загиблих з Херсонської, Рязанської, Калінінської, Донецької, Волгоградської, Куйбишевської, Харківської, Ворошиловградської, Запорізької, Дніпропетровської областей; з Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Кабардино-Балкарської АРСР, Криму, Красноярського та Ставропольського країв; з міст Запоріжжя, Ялта, Київ, Бердянськ, Челябінськ, Мелітополь, Одеса, Ростов-на-Дону, Краснодар, всіх і не перелічити. До того ж приїздили цілими родинами.

На площі райцентру одночасно перебували, без перебільшення, тисячі людей. Окрім рідних, чиї близькі захоронені в Нижніх Сірогозах, традиційно організовано прийшли на свято пенсіонери, прибули делегації від усіх населених пунктів району, вийшли робітники двох колгоспів, працівники організацій і установ селища. Лише одна Нижньосірогозька школа налічувала 1000 учнів.

Лунали привітальні слова, лилася музика. Потім - хвилина мовчання. Право запалити вічний вогонь надали ветеранам війни Нестерову Якову Михайловичу, Оніпку Миколі Васильовичу, Коваленку Петру Петровичу, які в супроводі юнармійців виконали цю місію.

Думаю, що в місцевого кіноаматора, ветерана праці Любченка Василя Яковича ще збереглися кіноплівки з тими історичними подіями.

Урочистості з нагоди відкриття меморіалу тривали допізна. Тогорічний День Перемоги став для Сірогозщини незабутнім святом.

Наступного, 1983 року, до меморіалу було прокладено водопровідні труби, якими подавалася вода з балки, облаштовано систему поливу клумб і газонів. Всю цю роботу виконала бригада колгоспу імені Кірова під керівництвом інженера Поліщука Віталія Івановича. Йшла активна підготовка до святкування 40-річчя визволення Нижніх Сірогоз.

На урочистості приїхала група ветеранів-визволителів селища. Разом з першокласниками місцевої школи вони заклали березову алею і назвали її іменем 19-го танкового корпусу. Але це вже зовсім інша історія...

Минуло 30 років з часу вищеописаних подій. Сталися значні суспільні зміни, змінилися людські цінності й орієнтири. Нині важливо пам'ятати, що в роки Великої Вітчизняної війни люди визволяли свою країну від фашистської навали, боролися за світле майбуття своїх дітей і онуків. Давайте ж шанувати їх пам'ять.

І тут, як на мене, доречно знову згадати рядки з поеми «Реквієм» Роберта Рож-дественського: «Люди Земли. Убейте войну, прокляните войну! Люди Земли! Мечту пронесите через года и жизнью наполните!... Но о тех, кто уже не придет никогда, - заклинаю, - помните!»

Анатолій ШОКАРЄВ.